Про це повідомляє РИА "Новости" з посиланням на журнал Scientific Reports.
"У природі всі зіткнення між хижаками і жертвами носять унікальний характер – вони набагато різноманітніше того, що ми можемо побачити при їх взаємодії в лабораторії. Сучасні технології дозволили нам зрозуміти, що саме визначає успішне полювання або втеча від хижака, і наблизитися до розкриття еволюційних факторів, рушійних хижаками і їх жертвами", — розповів Тімоті Хігхем (Timothy Higham) з університету Каліфорнії в Ріверсайді.
Ще з Середніх століть і навіть більш ранніх епох гадюки, гримучі змії і інші представники сімейства Viperidae вважаються символом блискавичної реакції, надвисокої швидкості і майже гарантованої точності атаки жертви.
Всі ці змії полюють на дрібних ссавців і рептилій із засідки, вистрибуючи з величезною швидкістю, розкривши пащу на 180 градусів і буквально "впиваючи" свої ікла в тіло жертви. Хігхем і його колеги вирішили детально вивчити цей процес, відправившись в пустелю Мохаве на південно-заході США, де в безлічі живуть гримучі змії.
Для зйомки змій вчені використовували високошвидкісні інфрачервоні камери, здатні отримувати 500 кадрів в секунду в тривимірному форматі, а також спеціальні системи теплового "підсвічування".
Спостереження відразу розвіяли один з міфів: виявилося, що змії досить часто промахуються, перелітаючи або не долітаючи до гризуна, особливо якщо йому вдалося в останній момент побачити хижака. З іншого боку, виявилося, що змії дійсно рухаються дуже швидко.
У середньому змія кусає гризуна вже через 60-70 мілісекунд після того, як той виявляється в радіусі кидка. За цей час голова змії пролітає близько 12-16 сантиметрів, рухаючись зі швидкістю три з половиною метри в секунду і прискорюючи свій рух на 170-506 метрів в секунду за секунду. Це відповідає перевантаження в 50g – максиму, який може пережити людина – і приблизно дорівнює швидкості спрацьовування подушки безпеки в машині.
Незважаючи на настільки значні швидкості і прискорення, полювання змій на гризунів закінчувалася успіхом лише в половині випадків – в інших стрибуни встигали зреагувати на стрибок змії і врятуватися, використовуючи своєрідні "пружини" в ногах. У деяких випадках не вимагалося навіть цього, так як змія помилялася з розрахунком "балістики" стрибка і не долетіла до жертви.
Як пояснює Хігхем, еволюційна "гонка озброєнь" змусила стрибунів навчитися запасати потенційну енергію в сухожиллях і різко вивільняти її у критичних ситуаціях. Коли змія стрибає на гризуна, той стрімко підскакує вгору на велику висоту, та гадюка пролітає через те місце, де він стояв 30 мілісекунд тому.
Найближчим часом автори статті планують провести подібні експерименти за участю інших гадюк і гризунів, які покажуть, чи є гримуча змія рекордсменом за швидкістю руху і прискорення, або у неї є гідні конкуренти серед родичів.
