ЧАЭС

Сховище для ядерного палива: потрібен діалог з громадськістю

15:18, 08.07.2015
11 хв.

Проблеми Чорнобильської зони не можуть знаходитись тільки у межах інтересів влади. Все, що відбувається на умовних «кордонах» зони відчуження, потребує діалогу з громадськістю. 

Останнім часом через природні катаклізми відбуваються екологічно небезпечні події навколо Чорнобиля. Хоча ДСНС і запевняє, що радіаційний фон у зоні відчуження не перевищує норму, сам факт загорання лісу чи торф’яників сполохує не тільки мешканців прилеглих населених пунктів, а й жителів дальніх областей. Адже наслідки пожеж у зоні відчуження залишаються невідомими багатьом. Тим більше, що невідомо, чи не загрожують ці пожежі радіоактивним відходам, що знаходяться у зоні відчуження.

Почути голос громадськості

Остання проблема також посідає особливе місце. Щоб закрити тему поховання радіоактивних відходів, вже багато років у Чорнобильській зоні планується будівництво сховища відпрацьованого ядерного палива (ВЯП). Київрада декілька разів вимагала від Кабміну розпочати громадські слухання щодо цього питання, бо будування централізованого сховища для відпрацьованого ядерного палива на території Київської області без громадських обговорень з жителями Києва, Київської області та прилеглих областей викликає стурбованість в українців.

Відео дня

Тим паче, як показує іноземний досвід,  саме невдоволення жителів, як правило, стає серйозною перешкодою на шляху реалізації проектів, пов'язаних зі зберіганням радіоактивних відходів. Люди часто виступають проти будівництва і, у такому випадку, підрядники намагаються переконати людей у безпеці споруди, мотивувати населення. «За кордоном органи місцевого самоврядування регіонів, де передбачається збереження і поховання радіоактивних матеріалів, відіграють ключову роль у прийнятті рішень щодо проектів поховання», - розповів нещодавно генеральний менеджер громадської організації «Bellona» (міжнародне екологічне об'єднання з центральним офісом у столиці Норвегії – Осло) Нільс Бемер.

За його словами, у Фінляндії, Канаді, Великобританії, Японії та Швеції муніципалітети та громади взагалі можуть накласти «вето» на рішення про будівництво таких об'єктів. «Недоцільно буде вкласти мільйони, розпочати будівництво, а потім отримати серйозний опір населення», - вважає експерт.

Саме тому екологи і місцева київська влада вважають, що, перш за все, громадськість має бути проінформована про можливі наслідки зведення сховища для відпрацьованого ядерного палива, а також про технологію його зберігання, яка буде застосовуватись у цьому сховищі. Як зазначила експерт з енергетичної політики Національного екологічного центру України (НЕЦУ) Тетяна Вербицька, перш за все треба проводити екологічну оцінку відповідно до міжнародної конвенції. «Також Україна має провести громадські слухання як в середині країни, так і з ближніми країнами. Досліджувати, які впливи на екологію може мати цей об’єкт, які наслідки матимемо зараз і через багато років», - говорить вона.

Експерт зауважує, що, на жаль, на сьогодні таких оцінок і досліджень проведено не було. Так само як і не було громадських слухань. А опитування, що проводилось багато років тому серед мешканців прилеглих сіл, сьогодні не можна вважати репрезентативним. Тим паче, що і сам тендер на будівництво сховища був виграний американською компанією Holtec ще 11 років тому, і, згідно з планом будівництва, проектні роботи мали бути завершені до кінця 2017 року. Втім, з огляду на економічну кризу та політичну ситуацію, планування було фактично призупинено. Але питання необхідності будівництва не зникло з порядку денного. Особливо, зважаючи, що, наприклад, одна тільки Запорізька АЕС, починаючи з 2001 року, заповнила пристанційне Сухе сховище відпрацьованого ядерного палива (ССВЯП) на третину від загальної місткості сховища.

Фото УНИАН

«Однак централізоване сховище - це об’єкт національної важливості і треба було б проводити опитування всіх громадян, - вважає Тетяна Вербицька. - Вони мають вирішувати, чи хочуть мати на своїй території таке сховище, чи ні... Адже побудова такого майданчика може мати свої ризики. Відпрацьоване ядерне паливо ще більш небезпечне, ніж свіже».

Іноземний досвід «відкладеного рішення»

На відміну від України, за кордоном подібні сховища існують давно. Наприклад, звертаючись до досвіду Німеччини – німці працюють над проблемою заховання радіоактивних відходів ще зі середини минулого століття. Як результат, вони мають унікальну суху шахту Конрад, де ховають відпрацьоване паливо. У Швеції на Фінляндії працюють на тим, щоб знайти ділянку для заховання відходів у кристалічних породах. А Велика Британія прийняла рішення, що найближчі 50 років буде обходитись тимчасовими сховищами, допоки не вирішиться питання, як заховати відходи на найбільш довгий строк. «Наприклад, такі країни як США, Фінляндія, Швеція, Японія, Німеччина шукають на своїй території майданчики для глибоких сховів. В таких глибоких формаціях, як гранітні, глиняні породи шукається місце, проводяться наукові дослідження, чи можна там довгостроково зберігати відпрацьоване паливо. Мається на увазі, щоб близько 10 тис років і більше ті відходи зберігатись. В Україні таких майданчиків поки не знайдено», - розповіла Тетяна Вербицька.

Однак загалом переважна більшість країн світу, де експлуатуються АЕС, дотримується так званого «відкладеного» рішення, відповідно до якого, ВЯП підлягає тривалому зберіганню, а прийняття остаточного рішення щодо поводження з відпрацьованим паливом  відкладається приблизно до 2020-2030  років. Екологи зауважують, що сховище, яке збираються будувати в Україні, також є тимчасовим. «Тож, остаточно проблему з ядерним паливом воно не вирішує… Ми йдемо шляхом відкладеного рішення. І це значить, що ми будуємо централізоване сховище на 100 років, а надалі вирішувати проблему вже доведеться майбутнім поколінням», - вважає експерт НЕЦУ.

Втім прийняття «відкладеного» рішення щодо поводження з ВЯП не можна трактувати як «перекладання проблеми на наступні покоління». З урахуванням того, що ВЯП містить 94% енергетично корисної речовини (уран, плутоній), більш коректно говорити, що наступним поколінням ми залишаємо можливий шлях вирішення енергетичних проблем майбутнього.

Тим більше, Україна вже зараз обговорює можливість створення спільних українсько-американських виробничих потужностей з виготовлення гексафториду урану, що є складовою частиною ядерного паливного циклу. «На сьогоднішній день компанія ConverDyn (США) зацікавлена ​​у співпраці з українськими підприємствами у сфері надання послуг з конверсії урану для потреб атомної енергетики України», - повідомляють у державному концерні «Ядерне паливо».

Думка суспільства як основа для державних рішень

Однак, крім того, що країни шукають вирішення проблеми з похованням відпрацьованого ядерного палива, у світі розгортається дискусія і щодо відмови від ядерної енергетики. Піонером у цьому питанні є Німеччина, яка після аварії на першій Фукусімській АЕС у 2011 році оголосила про свої плани повністю відмовитись від ядерної енергетики протягом наступних 11 років. За словами канцлера Німеччини Ангели Меркель, відмова від ядерної енергетики надасть країні можливість стати першою великою індустріальною нацією, яка може досягнути такого переходу в напрямку ефективної та відновлюваної енергії, зі всіма можливостями, що з'являться для експорту, розробки нових технологій та появи нових робочих місць.

Хоча деякі німецькі виробники розкритикували план відмови, застерігаючи, що в такому випадку Німеччину може очікувати аварія всієї електромережі, громадяни підтримали таке рішення влади. «Це рішення підтримується тому, що атомна енергетика несе в собі низку ризиків і небезпек. Відповідно, чим раніше країни починають йти шляхом розвитку відновлювання енергетики, енергозбереження, тим раніше вони зможуть стати енергонезалежними, що в наші дні є дуже важливим питанням», - зауважує Тетяна Вербицька.

На її переконання, в Україні це також можливо, і чим раніше ми почнемо, тим раніше матимемо результати. «Але мова йде не про повну, а про поступову  відмову. В нас є реактори, термін експлуатації яких вичерпується за 30 років, і було б добре саме ці старі реактори поступово виводити з експлуатації», - говорить експерт.

Чернобыльская атомная электростанция

Разом з тим, на думку екологів, треба розвивати технології із відновлюваних джерел, скорочувати енергоспоживання. «Треба зважати на цей потенціал і скорочувати енергоспоживання, що дозволить «безболісно» вивести із експлуатації декілька енергоблоків без заміщення», - вважає Тетяна Вербицька.

Втім, і тут екологам не обійтися без підтримки громадськості, ба, навіть, політиків. І на це піде не один рік. «Більшість «зелених» організацій, партій та рухів в такому вигляді, як ми їх звикли бачити в Європі та світі, почали виникати ще в 50-60 роках минулого століття, в епоху неконтрольованого розповсюдження ядерної зброї та активного будівництва АЕС. Вже в 70-80-х роках «зеленим» вдалось провести гучні, а, головне, успішні акції протесту в Німеччині, Франції, Великій Британії та в інших країнах Європи», - розповідає співзасновник Асоціації зелених України, еколог Ярослав Задесенець.

Він зауважує, що саме з антиядерних рухів і виникли європейські «зелені» партії у політиці. Маючи своє представництво в урядах Італії, Франції, Німеччини, Бельгії та Фінляндії, вони міцно закріпились на політичній арені. Втім, за словами еколога, в жодній з країн їм так і не вдалось домогтися відмови від ядерної енергетики. Це пов’язано з тим, що задля отримання реальних важелів управління і можливості реалізовувати свої проекти вже на державному рівні, більшості з «зелених» партій довелось переглянути свої переконання.  «На жаль, наші «політики від екології», діставшись до керівного корита наприкінці 90-х, дуже швидко забули про своє покликання, взявшись банально влаштовувати особисті інтереси. Ну, а сьогодні явно не сприяють просуванню зелених ідей у маси традиційна недовіра українців до вітчизняних політиків, які в більшості своїй дуже швидко забувають про всі свої передвиборчі обіцянки», - вважає еколог.

У той же час, за словами Ярослава Задесенця, більшість українців чітко розуміють всю актуальність екологічних проблем країни, а більше 95% вважають за необхідне брати участь у вирішенні важливих питань охорони навколишнього середовища. «І, на мою думку, саме представники екологічного руху, спираючись і використовуючи досвід і кращі досягнення своїх іноземних колег, можуть дати нашому суспільству новий імпульс до європейського шляху розвитку», - резюмує він.

Владі ж треба просто прислухатися і почути голос громадськості.

Вікторія Боброва

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся