Паводок на Закарпатті: коли річки повертають назад

Цієї зими Закарпатську область спіткала типова для сезону біда: паводок, до того ж – в  окремих річках рівень води перевищив історичний максимум 2001 року, одна ріка навіть змінила напрям течії! Поки рятувальники відкачували воду і забирали наляканих людей з затоплених будинків, місцеві чоловіки збирались в добровольчі загони для охорони дамб від терористів.

Різке потепління та високий рівень опадів у верхів’ях річок стали причиною грудневого паводка на Закарпатті. Як визначають спеціалісти, за півтори доби випало 110 міліметрів дощу, тобто дві декадні норми. Три паводкові хвилі, які сформувалися у верхів’ях протягом 9 – 17 грудня, в низовині наклалися й об’єдналися в одну. Як наслідок, у 9 районах краю підтоплено 221 житловий будинок, 983 дворогосподарства, 81 підвальне приміщення, майже 2,5 тис га сільгоспугідь та 8 ділянок автомобільних доріг загальною протяжністю понад 2 тисячі метрів, пошкоджені 2 мости місцевого значення. Рятувальникам довелося тимчасово відселити 170 мешканців у с. Вільхівка Іршавського району із 40 житлових будинків, а також терміново укріплювати дамби та відкачувати мільйони кубометрів. Більше півтисячі осіб практично три доби були задіяні для проведення аварійно-рятувальних та протипаводкових робіт. Про ситуацію по кілька разів на день інформують рятувальники, облдержадміністрація, водники.

Основні підтоплення зафіксували 16 грудня, а станом на 18-те у верхів’ях та середніх течіях річок Закарпаття вже спостерігали спад рівня паводкової хвилі. У гірських та центральних районах області вода в р. Тиса знизилася в середньому на 3 метри, однак на прикордонній території паводкова хвиля все ще не дає спокійно спати. «У понеділок, 18 грудня, р. Латориця в районі Чопа на 4 см перевищила історичний максимум катастрофічного паводка 2001р. Дамби витримали навантаження, підтоплень населених пунктів немає. У вівторок до вечора річка досягне максимуму поблизу м. Чоп. Підйом рівня води очікується до 7,2 метрів, утім, загрози підтоплень немає. По р. Боржава максимальна паводкова хвиля пройшла поблизу с. Бене Берегівського району, вранці почався спад води», – прозвітували у прес-службі Закарпатської ОДА з посиланням на керівника області Геннадія Москаля. В ОДА також додали, що в середній течії Боржави (Іршавський і Виноградівський райони) переливи через дамби і зона підтоплень перевищили рівень катастрофічного паводка листопада 1998 р., а поблизу Чопа рівень води в Латориці перевищив рівень катастрофічного паводка 2001-го. Зараз, на щастя, обійшлося без жертв і руйнувань приватного житла чи об’єктів соціальної сфери. Проте страху люди натерпілися величезного…

Вільхівку затопило вперше за понад півстоліття

Про те, що біда близько, мешканці низинної частини порівняно невеликого села Вільхівка, що в Іршавському районі Закарпаття, запідозрили на світанку 16-го грудня. Від 1-ї ночі на дамбі, що захищає населений пункт, працювали водники (працівники колишнього облводгоспу, а нині Басейнового управління водними ресурсами р. Тиса), вони відкачували воду з городів та дворогосподарств, проте за кілька годин стало очевидно, що цього замало. О 4-й ранку підняли весь особовий склад Іршавського загону закарпатського управління ДСНС, рятувальники приступили до роботи: насипали пісок у мішки, нарощували дамбу.

«Щоб ви уявили собі, у Вільхівці живе близько 1810 людей, це 595 дворогосподарств, із них третина – 220 – була зараз затоплена, – розказує начальник Іршавського районного відділу УДСНС України в Закарпатській області Іван Мошкола. – Добре, що люди з самого ранку 16-го грудня почали відводити худобу з хлівів до родичів, будинки яких на узвишші». Рятувальник розказує, що весь цей район, який зараз був підтоплений, почав забудовуватися в 90-х, тому всі будинки порівняно нові, більшість – двоповерхові чи з цокольними (нульовими) поверхами. Тому люди, спостерігаючи, що вода в дамбі вже майже переливається, почали виносити речі, меблі на другі поверхи, готували хліб та інші продукти харчування. Але відселятися не хотіли.

Не хотіли – але довелося: 16-го о 16-й, як пригадує керівник відділу, Боржава раптом… вернула назад! «Річка Боржава, як відомо, впадає в Тису, – розказує Іван Мошкола. – Проте після обіду поблизу с. Ком’яти на Виноградівщині почалися затори і рівень води стрімко почав підвищуватися. Боржава не могла вливатися в Тису, бо остання виявилася вкрай переповненою. Як результат, Боржава раптово і стрімко потекла у зворотному напрямку, вода не йшла вниз, за течією, а вернулася назад і, переливши дамбу, вилилася на село!» Це стало справжнім шоком і страхіттям для всіх, хто спостерігав таку картину. Рятувальникам довелося терміново евакуювати 186 осіб, людей вивозили з будинків на човнах. «Мешканці не хотіли відселятися, але потім, коли вода за якісь лічені хвилини піднялася до вікон перших поверхів, почали телефонувати мені, щоб забрати їх, – розповідає начальник гарнізону. – Уявіть, люди з вікон других поверхів кричали, стояли на табуретках і кликали нас. То реальна картина, і вона була справді страшна…».

Для евакуйованих районна влада уже підготувала приміщення в сусідньому селі В. Раковець, на людей чекали автобуси, харчування, проте практично всі відселені вирішили розселитися в родичів на узвишші.

На ранок 17-го паводкова ситуація у верхніх течіях річок Латориця, Тиса стабілізувалася, як наслідок, пішла на спад і Боржава. Воду у Вільхівці з позадамбового простору назад у річку відкачували ще добу дві потужні пожежно-насосні станції (одна така, до прикладу, в секунду здатна відкачати 110 літрів). У цей час шоковані люди починають повертатися до будинків, вода поволі спадає. У розмовах із журналістами пригадують пережите. Пані Анна показує меблі, речі, затоплені водою – все, каже, мокре настільки, що треба викидати: «Такої повені не пам’ятаю. Цілу ніч воду викачували. Але можна її викачувати, як нема куди, як вона постійно прибуває», – зізнається жінка літнього віку. Ще один місцевий мешканець Іван скрутно хитає головою й каже, що за 65 років підтоплень у селі не було!

Поза всіма камерами і без диктофонів, а також у телефонних розмовах жителі висловлюють свої думки. Одні кажуть, що дамбу замалу побудували, треба було ще бодай на півметра вищою звести. Інші нарікають на гідроспоруди, мовляв, поки їх не було, то вода спокійно проходила, трішки розливаючись, а тепер, затиснута по обидва боки високими берегами, не має куди дітися, а, коли вже десь прорве – то робить велику біду. А близька родичка автора статті, яка живе в с. Заріччя, що теж цього разу постраждало, в телефонній розмові розповіла про ще один бік медалі. Над яким мало хто замислюється, але… «І чоловік, і тесть, і другі наші знайомі чергували всю ніч із 16-го на 17-те, та й усю неділю, на дамбі: ми дуже боялися, щоб комусь не прийшло в голову десь підкопати дамбу чи підірвати, щоб воду на нас спустити, а тоді би затопило всі села кругом… І Заріччя, і Сільце, і Хмільник… Не можу сказати, звідки прийшла така інформація, але ми всі дуже боялися!» – розказала жителька Заріччя.

До речі, у спеціалістів на проблему затоплення – своя точка зору. Так, начальник БУВР Тиса Володимир Чіпак вважає, що уникнути підтоплень житлових будинків можна було б, якби їх поблизу річок не будували: «Не потрібно будуватися  в заплавах річок! А то виходить так, що спочатку роздадуть землі, побудуємося, а потім ставимо претензії, не знаючи кому. І тепер виходить так, що побудувати будь-яку гідротехнічну споруду там просто нема де, немає місця – всюди приватна земля! У повітрі ви ж її не побудуєте!»

18-го о 15.00, за словами І. Мошколи, практично всі евакуйовані мешканці підтоплених будинків у Вільхівці вернулися до своїх будинків. «Я вже йшов і бачив, як люди вимітають бруд із дворів – аж на серці тепліло», – розказав рятувальник.

Тячівщина: річка просто зробила нове русло

Чимало біди наробив паводок і в Тячівському районі Закарпаття. Проте тут, порівняно з Вільхівкою, «квіточки». Начальник Тячівського районного відділу УДСНС України в Закарпатській області Михайло Горбан розповідає про те, що загалом у його рідному районі під час паводка підтоплено 138 дворогосподарств, зруйновано дерев’яний автомобільний міст у с. Красна, але найбільше шкоди – у Вонігові. Річка Теребля під час повені минулого року зруйнувала близько 150 метрів дамби, яка захищала цей населений пункт. Після того, як рівні води у річці знизилися, все вщухло, про дамбу забули. Тому вже зараз вода просто увірвалася в розрив, розмила ще близько 200 метрів і просто… зробила собі нове русло. «І тепер, якщо їхати на Тячево, у Вонігові можна побачити, як річка тече по новому руслу – по городах людей, –  розповідає М. Горбан. – Загалом підтоплено 110 дворогосподарств. І біда в тому, що зараз поки ніхто й нічого не може зробити. Засідала районна комісія ТЕБ та НС і дійшли думки, що поки вода не спаде, нічого так і не вдасться вчинити. Як тільки рівень води знизиться – тоді водники з застосуванням спецтехніки «відбиватимуть» річку брустером».

До речі, як повідомив речник голови Закарпатської ОДА Ярослав Галас, уже сьогодні практично у всіх населених пунктах, які тієї чи іншою мірою постраждали під час паводка, працюють спеціальні комісії, які мають визначити розмір збитків. «Після того, як завдані паводком збитки будуть задокументовані, Закарпатська ОДА готуватиме звернення до прем’єр-міністра з проханням виділили кошти з резервного фонду на відшкодування наслідків паводка. Це може зайняти певний час , можливо, й кілька тижнів, але, на щастя, зараз головне, що немає руйнівних наслідків», - додав Галас.

Чи реально захиститися від паводків?

Насамперед треба сказати, що Закарпатська область через своє географічне розташування завжди знаходиться під загрозою затоплення. Паводки тут повторюються раз у три-вісім років. Тому планування і будівництво системи захисту – єдиний вихід і порятунок. Особливо враховуючи те, що позитивний приклад у європейський країнах існує. Наприклад, у тій же таки Угорщині. Сусідня держава за останні три історичні паводки не мала переливу ні по одній захисній споруді, а це означає, що витрачені з національного та з бюджету ЄС кошти мають ефект.

Якщо ж навести кілька цифр, то найбільш руйнівним для регіону був паводок у листопаді 1998 року на річках Тиса, Латориця, Теребля, Тересва та Боржава. Тоді вода залила 120 міст і сіл, зруйновала більше 2,5 тисяч будинків, 17 людей загинуло, більше 20 тисяч людей евакуювали. Під час паводка в березні 2001 загинуло 9 людей, зруйновано 2 тисячі будинків та більше 50 км доріг, затоплено 255 міст та сіл, евакуйовано 14 тисяч людей.

Паводок 1998-го завдав Закарпатській області шкоди на суму 835 мільйонів гривень. У 1999 році була прийнята «Програма протипаводкових заходів у Закарпатській області на 1999 – 2000 роки», і хоча її було профінансовано заледве наполовину, вдалося мінімізувати збитки від наступного паводка 2001 року, який за потужністю перевищував історичні рівні, більш ніж удвічі – до 317 млн грн. Це вже був конкретний підсумок вжитих протипаводкових заходів.

З 2002 року в області почала діяти «Програма комплексного протипаводкового захисту в басейні р. Тиса», проте за наступні три роки її виконали ледве на 13 %. Фактично лише у 2006-му, після коригування, державна програма «Тиса» фінансувалася стовідсотково (70,9 млн гривень), а потім щороку спостерігалося значне недофінасування. За останні ж три роки, відколи почалася неоголошена війна на сході України, кошти якщо й надходять, то символічні. У той же час, за даними Закарпатської облради, «…слід зазначити, що грудневий паводок 2010 року, який за своєю потужністю є близьким до історичного паводку 2001 року, засвідчив, що новозбудовані та реконструйовані в ході реалізації Програми гідротехнічні споруди виконують свою захисну функцію».

До речі, під час паводка 2010-го збитки становили тільки 61 млн грн. – ще одна показова цифра. Саме тому облрада неодноразово зверталася до уряду, аби фінансування відновили – та де там… І це при тому, що на Закарпатті на сьогодні вже справді дуже багато чого зроблено в напрямку протидії паводкам. Приміром, чи не єдина на пострадянському просторі унікальна система попередження про повені АІВС «Тиса». Ця система, побудована у співробітництві з ЄС, нараховує близько півсотні пунктів спостереження. Як результат, нині не треба їхати в Тячів чи Хуст для проведення замірів, бо щоп’ять хвилин до Ужгорода надходить інформація про рівень води у річках краю. Крім того, водникам в області вдалося практично повністю атоматизувати понад три десятки насос­них станцій, що дозволяє в реальному часі контролювати їх роботу, стан шлюзів тощо.

Тобто, усе необхідне для попередження катастроф ніби й є, але окремо нічого працювати ефективно не буде, особливо враховуючи недобудовані й покинуті напризволяще об’єкти. Єдине незрозуміло: невже державі дешевше щотри роки викидати буквально «у воду» десятки чи й сотні мільйонів гривень замість того, щоб раз вкластися, хай і суттєво, і мати порівняний спокій?..

Наталія Петерварі, Закарпаття