Активно заговорили про

Рівненщина бурштинова: час минає, проблеми залишаються

11:05, 14.12.2016
7 хв.

Бурштинова історія Рівненщини має давнє коріння. "Камінчики" тут копали, здається, завжди. Але, попри розповсюджену зараз суспільну думку, зовсім не на продаж.

Бурштин у північних районах Рівненщини копали з давніх часів. Тільки нікому не продавали – покупців не було. Справа у тому, що за часів СРСР батьківщиною бурштину «призначили» країни Балтії. Тому про промислову розробку «сонячного каміння» в Україні, яку керівництво з Москви визначило всесоюзною годувальницею, не йшлося. Вважалося навіть, що справжній бурштин є лише у Прибалтиці, а той, що на Рівненщині – просто смола. Від регіону вимагали високих показників із виробництва сільськогосподарської продукції. Звісно, керівництво Рівненщини знало про величезні поклади бурштину, але спробуй хоч хтось із них хоча б заїкнутися про промислову розробку - опинився би без партквитка і без роботи.

Втім, спроби такі робилися. Серед місцевих ходить історія, як після однієї з партійних конференцій у Сарненському районі, перший секретар райкому та голова райвиконкому спробували поставити це питання перед тодішнім керівництвом області. Мовляв, у Дубровиці змогли збудували бавовнопрядильну фабрику, щоб створити робочі місця для населення, тому чому не збудувати ювелірну фабрику в Сарнах? Мовляв, нехай люди мають роботу, а місцева казна - надходження. Відповідь партійного боса була однозначною – ви думайте краще над тим, як плани по молоку та м’ясу виконувати…

Місцеві мешканці копали «камінчики» потроху, а використовували їх, здебільшого, для розпалювання грубок. Цей факт можуть підтвердити як самі селяни, так і ті, хто, за радянських часів, вчився у вишах і, за тодішньою традицією, кожного вересня відробляв «практику», допомагаючи селянам на Поліссі вибирати картоплю. Керосин у важкодоступні села завозили рідко, а «камінчики» розгорялися швидко. Поліщуки знали, де їх шукати. Існує навіть легенда, що над ними росте одна квітка. Де вона є – там і копай.

Відео дня

Активно заговорили про «сонячне каміння» на Рівненщині в кінці 80-х та на початку 90-х років минулого століття. Тоді, в епоху повного дефіциту товарів народного споживання, бурштин став на Поліссі предметом бартеру. В північні райони приїздили бізнесмени та вимінювали його в місцевого люду на кольорові телевізори (то вже інша річ, що впевненого прийому телесигналу у цій місцевості не було), пилососи, кавоварки та інше добро.

Тоді у обласної влади й з’явилася ідея створити державне підприємство «Укрбурштин», яке мало займатися видобутком бурштину, його переробкою та продажем готової продукції. Очолив підприємство колишній заступник голови  Рівненського облвиконкому, а в минулому - другий секретар Рівненського міськкому Компартії України Володимир Бербенець. Людина відома своїми організаторськими здібностями. За його участю, під час роботи другим секретарем, у Рівному стало до ладу чимало крупних промислових об’єктів. Керівник сформував колектив, який складався з фахівців своєї справи.

На початку робота пішла. Запрацював державний кар’єр з видобутку бурштину в Клесові Сарненського району (у цій місцині, де зараз проводиться масовий незаконний видобуток бурштину), почала діяти ювелірна фабрика (хоча свого власного приміщення ще не мала – знаходилася на околиці Рівного за двометровим парканом на території геологорозвідувальної станції). Вироблену продукцію продавали в своєму фірмовому магазині. У керівництва підприємства були плани налагодити збут виробів з бурштину за кордон.

Але про Європу мова не йшла. Завоювати тамтешній ринок було нереально. Планувалося налагодити збут на Близькому Сході. Звідки ж тоді було знати, що рівненські ювелірні вироби виглядатимуть, м’яко кажучи, тьмяно, порівняно, скажімо, із золотою ялинкою від Сваровскі у готелі Атлантіс в Еміратах. Лише значно пізніше місцевий люд почав бувати за кордоном та, нарешті, отримав змогу порівнювати…

Окрім того, в «Укрбурштині» мали намір налагодити випуск бурштинової кислоти. Казали, що це дасть Україні чималі валютні надходження (до речі, зараз про бурштинову кислоту ніхто й не згадує).

Ціна на

На жаль, з часом все пішло не так, як планувалося. Зараз можна пояснювати це різними причинами. Одні аналітики навіть допускають, що «Укрбурштин» високим київським начальством планувалося зробити банкрутом від самого початку, аби бурштинові потоки підпорядкувати конкретним людям. Можливо, навіть, тим самим заїжджим бізнесменам, які у 80-90-х роках по бартеру вимінювали бурштин. Перша причина такий припущень полягає у тому, що в ті часи доступ до дефіцитних товарів мали конкретні люди. А друга – тільки такі люди тоді могли налагодити збут «сонячного каміння» за кордон.

Інші аналітики кажуть, що проблема полягає в ціні. Вона на «сонячне каміння» за останні роки на ринку зросла, тому місцевому люду набагато вигідніше мати справу з перекупниками, ніж працювати в державному кар’єрі на державному підприємстві і за державну зарплату.

Говорячи про те, чому бурштинові старателі пішли у багате підпілля з бідного державного видобутку, згадується іще одна історія. На початку 90-х років минулого століття Рівненщині зголосилася допомагати громадська організація «Допомога Україні з Баварії». Баварці сподівалися, що допоможуть українцям швидко адаптуватися до Європи і запозичити цінності розвинутих країн. Вони привозили до регіону лікарняні ліжка, інвалідні коляски та іншу гуманітарну допомогу. Кожен візит супроводжувався знімальними групами місцевих телеканалів. Після офіційних частин було, зазвичай, неформальне спілкування. І під час одного з таких член німецької делегації висловив подив з приводу того, скільки на вулицях Рівного дорогих джипів та інших престижних іномарок. «Навіть у нас, у Мюнхені, немає не вулицях стільки дорогих машин. Купуючи такі авто, потрібно сплатити відповідні податки в бюджет. Так заведено у всьому світі», - казали німці й дивувалися, чому в міському бюджеті Рівного були «діри».

Звідки було німцям з їхньою обов’язковістю знати, що існують в Україні дві економіки – офіційна та «чорна». Остання, як кажуть фахівці, за масштабами переважає першу. А, зважаючи, що про трудові перемоги району з вирощування високих врожаїв льону або в галузі тваринництва тоді не було, джерело високого достатку на Рівненщині залишалось єдине - бурштин.

До речі, цікавість іноземців до бурштинового регіону не зникла і зараз. Ось тільки інтерес трохи інший і не з Європи, а з Азії. Так, нещодавно обласна влада Рівненщини оприлюднила інформацію про намір віддати тридцять тисяч гектарів багатої на бурштин землі у Сарненському районі китайській компанії «ЮЙЮЙ» (YUYUE Home textile co. Ltd) для вирощування льону. Землю мають віддати вже тепер, а вирощування та переробку льону китайська компанія обіцяє налагодити за п'ять років. До цього китайці мають «готувати ґрунти».

Інформація була неоднозначно сприйнята більшістю мешканців північних районів. Люди переконані, що за «вирощуванням та переробкою» льону китайці приховують намір видобувати на виділених землях бурштин. Адже не секрет, що «сонячне каміння» з Рівненщини в основній масі потрапляє до Піднебесної. Уже сьогодні у важкодоступних селах північних районів Рівненщини можна побачити десятки китайців. Що вони там роблять – не важко здогадатися.

Петро Хромих

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся