Екологічна свідомість в Україні – нездійсненна мрія чи недалеке майбутнє?

Марина Григоренко
14:29, 26 жовтня 2018
Екологія
427 0
Думка

Цього тижня однією з центральних тем осінньої сесії Європейського парламенту стала екологія. Євродепутати кілька днів поспіль розглядали питання, як покращити ситуацію із забрудненням навколишнього середовища пластиком та зменшення рівня надспоживання в Європі. Серед іншого, Європарламент схвалив пропозицію, спрямовану на заборону одноразових виробів з пластику - посуду, пакетів, трубочок для пиття, ватних паличок тощо. Деякі пластикові вироби, яким легко знайти заміну, мають бути заборонені вже до 2021 року.  

Ще одним екологічним питанням, яким переймалися європейські депутати цього тижня, стало підвищення доступності водопровідної питної води для всіх європейців. В ЄП вирішили розробити комплекс заходів, які б спонукали європейців відмовлятися від покупки питної води у пластикових пляшках, а натомість пити її просто з крану. Серед іншого передбачається посилити контроль якості водопровідної води та збільшити кількість фонтанів з питною водою в громадських місцях, а також зобов’язати заклади харчування безкоштовно надавати питну воду усім бажаючим. При цьому євродепутати апелювали не лише до екологічного ефекту від таких заходів, але й наголошували, що таким чином європейські домогосподарства зможуть економити понад 600 мільйонів євро на рік.  

У тій же Австрії вже зараз в кожному навіть невеличкому містечку легко знайти фонтанчики з безкоштовною питною водою, яку може випити на місці чи набрати собі в чашку абсолютно кожен. Особливо це рятує в такі спекотні дні, як цього літа. Здавалося б, дрібниця. Але насправді вирішується ціла купа питань – від зменшення рівня використання пластикових пляшок до зниження ризику теплового удару у людей. Ще й кошти споживача економляться. Аналогічна ситуація і на місцевих масових подіях на кшталт молодіжних музичних фестивалів, де організатори встановлюють по кілька точок з безкоштовною питною водою.

Чи можете ви собі уявити реальною таку ситуацію в Україні? Я, на жаль, не дуже. Скоріше, наші організатори принагідно ще й піднімуть ціну до 40-50 гривень за півлітрову пляшку негазованої мінеральної води.

Примітно, що екологічна тема стала чи не центральною цього тижня в стрічках новин та ефірах європейських ЗМІ. Кожне місцеве інтернет-видання вважало своїм обов’язком випустити тематичну статтю, а в радіо- та телеефірах – від загальнодержавних до молодіжних – обговорюванню цих новин присвячували кілька годин. Прості європейці також не втрачали можливості обговорити свіжі еконовини – з родичами, друзями чи колегами. Можна сміливо сказати, що цього тижня уся Європа перейнялася питанням зменшення рівня забруднення навколишнього середовища пластиком. І це те, до чого нам ще слід пройти довгий і складний шлях.

Корінь проблеми, скоріше, лежить в недостатньому рівні екологічної свідомості в Україні – як у пересічних громадян, так і у бізнесу та влади

Адже в Україні близько тижня тому Рада лише в першому читанні зі скрипом схвалила стратегію державної екологічної політики України до 2030 року.  Я не беруся зараз аналізувати, скільки ще часу знадобиться для її остаточного прийняття та наскільки ефективною вона буде. Звісно, хочеться вірити, що колись це запрацює, однак поки, на жаль, домінує скепсис. Хоча б тому, що тема в українському медіапросторі пройшла досить непомітно – ЗМІ видали лише кілька «чергових» новин, та й читач не особливо перейнявся.

Та корінь проблеми, скоріше, лежить в недостатньому рівні екологічної свідомості в Україні – як у пересічних громадян, так і у бізнесу та влади. Перші часто просто не отримують чіткої аргументації, навіщо треба вживати ті чи інші екологічні заходи і навіщо на це треба витрачати державні гроші, коли в країні й вистачає інших, більш нагальних проблем. Багато хто, можливо, десь щось чув, але насправді не усвідомлює глибини проблеми, і який насправді згубний ефект це має на наше власне здоров’я. Адже екологічні заходи – це не лише про збереження популяції якихось там тваринок просто тому, що вони такі милі, чи «наведення марафету» на вулицях, щоб нічого зайвого не псувало зовнішнього вигляду. Насправді усі ці шкідливі речовини, які потрапляють у ґрунт, воду чи повітря зі сміттям, просто осідають в нашому організмі, вкорочують нам віку та створюють передумови для більших витрат на лікування.

Візьмемо хоча б традиційну осінню історію з масовим спалюванням листя. Це якась справжня хвороба українців, особливо в невеличких населених пунктах. Часом, їдеш потягом на Львівщині, і майже кожне подвір’я палить листя, і уздовж усього шляху стоїть густий їдкий дим. Як палії самі можуть цим дихати? Звісно, поступово за цією проблемою починають слідкувати. У Києві, наприклад, навіть дрони задіяли, щоб відстежувати «злісних паліїв».  

Не можна сказати, що в українців відсутній потяг до екологічної відповідальності. Він, безперечно, потроху з’являється, особливо серед молоді

Та, перш за все, треба нарешті донести до людей, чому не можна палити листя, а також створити умови для того, щоб його можна безпечно позбутися. Наприклад, у Німеччині власник будинку чи закладу несе повну відповідальність за листя на своїй прибудинковій території. Але він має можливість вивезти його на компостування, якщо для цього не має умов на місці. Натомість, німці не прибирають листя з землі в парках, а залишають його там лежати на зиму. Так корисніше для довкілля.

Однак не можна сказати, що в українців відсутній потяг до екологічної відповідальності. Він, безперечно, потроху з’являється, особливо серед молоді. Хтось побував в Європі, побачив, як воно в них там працює і «заразився». Хтось слідує тренду на екологічність та гуманність, не особливо вникаючи в суть питання (що, в принципі, теж не так вже й погано). Але все ж людям потрібно трохи більше допомоги – інформаційної та практичної.

В більшості дворів, як і раніше, стоять загальні мусорні баки для усього сміття, а в окремі урни для матеріалів на повторну переробку, здебільшого, так і викидається все підряд

Ось, наприклад, ситуація з сортуванням і переробкою сміття. Ще з 1 січня 2018 року Україна зобов’язалася сортувати все сміття за видами матеріалів, а також розділяти його на придатне для повторного використання, для захоронення та небезпечне. Пройшов майже рік, але якогось просування не помітно. В більшості дворів, як і раніше, стоять загальні мусорні баки для усього сміття, а в окремі урни для матеріалів на повторну переробку, здебільшого, так і викидається все підряд. Причому, як не дивно, більш складна ситуація з багатоквартирними будинками з ОСББ, де мешканці переймаються цілою купою інших питань, але не якимось там сортуванням сміття.

Водночас тим українцям, які мають бажання сортувати та навіть самостійно кудись відвозити відходи на переробку, на ділі все не так легко вдається. Десь з початку 2018 року в молодіжних ЗМІ поступово почала активно просуватися одна екологічна ініціатива: людям пропонували привозити «переробне» сміття на спеціальну сортувальну станцію, яка потім продаватиме його на вторсировину. Здавалося б, усі задоволені: громадяни позбулися сміття та відчули себе краще від власного внеску у порятунок довкілля, а станція отримала прибуток на забезпечення свого існування. Ось тільки з часом, коли станція отримала розголос у ЗМІ, переїхала в більше приміщення та найняла персонал, щось пішло не так. З кожним разом вони почали приймати все менше сміття, сконцентрувавшись лише на тому, що можна вигідно продати на переробку, вже навіть не все зі спецмаркуванням підходить…

До того ж вони відмовились від прийому такого поширеного виду сміття, як пластикові одноразові контейнери для їжі з супермаркетів. Виходить, суто бізнес, і ніякого відношення до благої екологічної ідеї?

А персонал, який, якщо не помиляюсь, наймали працювати за гроші, часто теж не дуже поспішає на місці інформувати про нововведення та шляхи, як позбутися сміття, яке тепер не приймають безкоштовно, відбуваючись рекомендаціями читати сторінку проекту на Facebook.

Звісно, що у багатьох потенційних клієнтів після одного такого візиту зникає бажання їхати туди повторно (адже ще й добиратися не дуже зручно). І це Київ! Що вже казати про регіони.

Якщо говорити про інформаційну складову, тут все ж є певні просування. Наприклад, у столичному зоопарку останнім часом з’явилися кілька інформаційних стендів та екологічних модулів, де людям в доступній та цікавій формі розповідається, навіщо треба вживати ті чи інші екологічні заходи, і який ефект на їхнє здоров’я має ігнорування цих проблем. Втім, цього замало. Насправді екологічне виховання взагалі б мало стати обов’язковим предметом у школах.

На жаль, чиновники в нас не дуже часто приділяють увагу екологічним питанням

З бізнесом, звісно, складніше. Зрозуміло, що виробників чи власників закладів, в першу чергу, хвилюватиме прибуток. Тому тут завжди потрібно буде скоріше апелювати не до екосвідомості, а впливати через систему «пільг-покарань». І репутацію. Реальність така, що все більше сучасних людей приділяють увагу питанням екології. І вони скоріше придбають товар у виробника, який використовує більш екологічні матеріали, не тестує продукцію на тваринах або «розумно» поводиться зі сміттям.

Не слід обходити стороною і владу всіх рівнів в Україні. На жаль, чиновники в нас не дуже часто приділяють увагу екологічним питанням. В передвиборчих програмах політиків поліпшення екологічного становища теж далеко не в першій двадцятці питань (якщо воно взагалі є десь у списку). Звісно, якісь закони чи нормативні акти приймаються. Але часто до реальних дій не доходить, як вже описано у випадку з сортуванням сміття.

Отже, маємо ситуацію складну, але не безвихідну. Однак для її швидшого поліпшення повинні об’єднатися усі – й звичайні громадяни, й влада, й бізнес. Інформування, створення умов і підвищення власної відповідальності – те, до чого мають прагнути усі. Звісно, на це може піти трошки більше часу, ніж хотілося. Але колись це має статися.

Марина Григоренко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter