заступник Міністра екології та природних ресурсів України з питань європейської інтеграції Микола Кузьо / фото УНІАН

Микола Кузьо: Питання стану довкілля на Донбасі було чутливим і актуальним ще до російської агресії. Але, звичайно, вона його критично загострила. Зараз ситуація прямує до катастрофічної

Заступник Міністра екології та природних ресурсів України з питань європейської інтеграції Микола Кузьо в інтерв’ю УНІАН розповів про нову державну політику  управління відходами та водними ресурсами, зокрема, про рекультивацію сміттєзвалищ та стимулювання переробки відходів, пояснив, як Україна разом з ЄС боротиметься зі зміною клімату, та навіщо нам система торгівлі квотами на викиди.

заступник Міністра екології та природних ресурсів України з питань європейської інтеграції Микола Кузьо / фото УНІАН

Восени 2013 року українці показали всьому світові своє тверде бажання бути разом з Європою. Революція гідності стала беззаперечним доказом народного свідомого вибору євроінтеграції, як зовнішньополітичного орієнтира для України. З того часу минуло майже п’ять років. В очікуванні річниці, УНІАН вирішив розпитати представників виконавчої гілки влади, які безпосередньо відповідають за питання європейської інтеграції, про успіхи та невдачі України на цьому шляху.

Наш перший герой – заступник Міністра екології та природних ресурсів України з питань європейської інтеграції Микола Кузьо в інтерв’ю УНІАН розповів про нову державну політику  управління відходами та водними ресурсами, зокрема, про рекультивацію сміттєзвалищ та стимулювання переробки відходів, пояснив, як Україна разом з ЄС боротиметься зі зміною клімату, та навіщо нам система торгівлі квотами на викиди.

Нині в Україні головний акцент в імплементації екологічної складової Угоди робиться на процес наближення нашого екологічного законодавства до норм та стандартів ЄС у сфері охорони довкілля. Наскільки великий шлях ми вже пройшли, і яку би «оцінку» від 1 до 12 ви поставили Україні?

Знаєте, в школі є перший, другий, п’ятий клас, до одинадцятого-дванадцятого, і в кожному такому класі своя оцінка. Ми в цьому процесі в «перших класах», і враховуючи нашу інституційну спроможність, фінансові ресурси, експертну, інтелектуальну готовність до цього процесу, то, це десь «четвірка», але за старою [п’ятибальною] системою.

Тобто загалом ви задоволені результатами?

Я був би не щирий, сказавши, що задоволений. Очевидно, хочеться більше та швидше. Втім, я десь років дванадцять працюю в європейській інтеграції. За цей час для мене, певно, найцікавішою була моя внутрішня еволюція як експерта. Еволюція від підходу виключно правового наближення до розуміння системного розвитку сфери, аналізу політики, поєднання різних речей у впровадженні реформ. Думаю, у багатьох експертів теж є цей досвід. Скажімо так, у нас немає набору інструкцій, але є розуміння певних принципів. Тому як саме підходити до впровадження – залежить від багатьох обставин. Тоді ти по-іншому розумієш, що таке результат.

На думку Кузьо, Україні не вистачає комплексного бачення екологічної політики/ фото УНІАН

Україна має привести своє екологічне законодавство у відповідність європейському у восьми сферах (якість атмосферного повітря, управління відходами й ресурсами, якість води й управління водними ресурсами, охорона природи, генетично модифіковані організми та інші). Спираючись на ці сфери, які екологічні проблеми актуальні для України, і в яких саме регіонах?

Питання дуже комплексне. Думаю, що сфери приблизно однаковою мірою стосуються усіх регіонів. Звісно, ми можемо говорити, що в якихось регіонах більше забруднена вода або повітря через, наприклад, промисловий потенціал (це схід України). Але загалом абсолютно у всій Україні є проблеми зі станом довкілля.

Мінімум, останні років десять в країні не вистачало комплексного бачення екологічної політики. До речі, цього теж вимагає Угода про асоціацію, там так і написано, що має бути всеосяжна стратегія і секторальні.

Якщо брати, що є найактуальнішим – однозначно, відходи. В Україні ніколи не було комплексної державної політики в сфері управління відходами. Все просто вивозили на полігони. Тільки минулого року уряд прийняв розроблену нами спільно з колегами з інших міністерств та міжнародними експертами комплексну стратегію, де по поличках розкладено, що далі з цим робити. Тепер ми вже розуміємо, яку систему будуємо, на базі цього пишемо відповідні законопроекти. Думаю, що десь за місяць-півтора будуть публічні презентації цих законопроектів.

Так само, є проблеми з якістю води, з тим, що насправді ми мало знаємо, якої якості у нас вода та скільки у нас води. Ми управляли нашими водними ресурсами за старим радянським адміністративним підходом, коли кожен район сам собі управляє, а інтегрованого управління немає. Зараз це починає впроваджуватися на практиці. Не менш важливе питання якості повітря, охорона природи, і так далі…

Кузьо розповів, що найактуальнішою екологічною проблемою в Україні є відходи / фото УНІАН

А поясніть більше про цю стратегію поводження з відходами. Що саме пропонується і як її реалізовувати? Наприклад, про сортування сміття також говорили чимало, а більшість все одного цього не робить, зокрема, тому що немає умов, інструментів…

Правильно. Має бути створена система стимулів, адміністративного регулювання і, власне, впроваджена система управління відходами. Перший ключовий рамковий законопроект має встановити саму систему поводження з відходами й впровадити ключові елементи. Наприклад, розширену відповідальність виробника, коли виробник платить за утилізацію тих відходів, які він продукує. Ввести ієрархію поводження з відходами –  встановити, що з відходами робимо в першу чергу, а якщо цього вже не можемо, то що робимо далі. Звичайно, ми маємо йти до того, щоб максимально повторно використовувати сировину.

Однозначно потрібно почати рекультивувати полігони та сміттєзвалища, приводити їх у відповідність до норм. Треба різко зменшувати кількість сміття, яке вивозиться на полігони. А це можливо буде зробити тільки, якщо це стане, як мінімум, невигідно. Плюс, залучати інші адміністративні інструменти. Треба  стимулювати перероблення відходів. Відповідно, цей рамковий закон має впровадити всі ці базові принципи. Наступні всі закони ‑ секторальні ‑ будуть регулювати кожен потік відходів, який має свої особливості (електронне, електричне обладнання, тверді побутові відходи тощо).

Але тут важлива послідовність кроків. Бо в чому у нас завжди проблема? – Приймають якийсь закон, в якому є якийсь фрагмент (він може навіть бути в ЄС), але не можна взяти пазл з іншого пазлу і втиснути у свій. Він не втискається, і тому не працює.

Побачила в ліфті міністерства рекламу щодо сортування відходів. В Міністерстві сортують?

Так, ми почали. Десь вже півтора року… Зібраний ресурс передаємо тим, хто його збирає. Я думаю, українці готові сортувати сміття, але вони мають розуміти, для чого все це роблять, що далі відбувається. А коли людина бачить, що ось вона посортувала сміття, в різні контейнери розклала, а потім все це скидається в один контейнер – то мотивація втрачається якось. Втім, думаю, що загальна налаштованість добра, всі очікують, що система буде працювати. Проте, роботи, звичайно, багато.

Кузьо заявив, що екологічна ситуація на Донбасі є катастрофічною/ фото УНІАН

Повертаючись до екологічних проблем у регіонах.Який масштаб екологічної шкоди нанесено Донбасу внаслідок військових дій?

Питання стану довкілля на Донбасі було чутливим і актуальним ще до російської агресії. Але, звичайно, вона його критично загострила. Ситуація зараз прямує до катастрофічної, є дуже багато проблем.

Всі знають про затоплення шахт, в результаті чого забруднюючі речовини з шахт потраплятимуть в ґрунтові води, будуть забруднюватися річки, з яких ми беремо воду. Боєприпаси забруднюють ґрунти, це треба буде рекультивувати. Є техногенні загрози. Виробництва, підприємства під загрозою, що можуть статися аварії, потрапити снаряд  – це також ризики критичного забруднення довкілля.

Разом з ОБСЄ ми провели оцінку, у нас є ціле дослідження, яке показує всі основні екологічні проблеми в зв’язку з агресією на Донбасі. Деякі неурядові організації також провели свої дослідження. Також ми вже визначили свої перші кроки. Як один з таких кроків – спільно з ОБСЄ будемо починати впроваджувати інтегроване управління басейном Сіверського Донця, комплексну оцінку екологічного стану басейну річки для того, щоб системно підійти до управління річкою, як це робиться в ЄС. Ми це зараз робимо по всіх басейнах по Дніпру, по Дністру, по Західному Бугу.

Як вже було сказано, ми маємо привести своє екологічне законодавство відповідно до норм ЄС у восьми тематичних сферах. Оцініть, у яких сферах розробка нормативно-правових актів відбувається швидше, а де повільніше.

По-перше, хочу сказати, що я дуже скептично ставлюся до будь-яких спроб оцінити щось у відсотках, коли йдеться про  виконання Угоди про асоціацію чи наближення законодавства. Переконаний, треба дивитися по суті, робити аналітичну оцінку. А ще важливіше – аналізувати практику і досягнення цілей, а не просто сам факт наявності законів. А це можливо лише, якщо у вас достатня практика застосування законодавства.

По-друге, якщо оцінювати наші сфери, то перша сфера горизонтального законодавства (мова йде про інструменти, спрямовані на попередження шкоди довкіллю). В горизонтальній частині  є дуже великий результат, і ступінь наближення прямує до повного. Впроваджується на практиці уже інструмент оцінки впливу на довкілля (ОВД) – коли ми оцінюємо всі бізнес-проекти (так звана планована діяльність - заводи, види діяльності, які підприємці хочуть здійснювати) на предмет їхнього впливу на навколишнє середовище, визначаємо умови, щоб вплив був мінімальний.

Другий інструмент – це так звана стратегічна екологічна оцінка (СЕО), коли ми оцінюємо не тільки конкретні види діяльності, а самі програми, плани держави, міст, областей. Це робиться, щоб розуміти, як ми хочемо розвиватися, і як реалізація цих планів вплине на стан довкілля і здоров’я людей, а звідси – що робити, щоб можливий негативний вплив мінімізувати. Завжди правильніше попереджати шкоду, ніж боротися з її наслідками.

Нині в Україні законодавство в горизонтальній частині, що передбачена Угодою про асоціацію, практично один в один з європейським. У нас є висновки про це і від ЄС, і від деяких міжнародних організацій. А в деяких речах, зокрема, і в ОВД, і в СЕО, з точки зору практики і відкритості, ми навіть попереду багатьох держав ЄС. Звичайно, є речі, які поки що не запрацювали, бо у нас досвід застосування закону буквально кілька місяців. Але те що ми вже зараз бачимо, я б оцінив позитивно.

Тому, що стосується транспозиції законодавства, перенесення самого законодавства – звичайно ми наздогнали графік, а практична реалізація тільки почалася.

Якщо не зупинятися на  відсотках. Ось беремо, наприклад, конкретно сферу «генетично модифіковані організми», в якій нам треба навести лад у законодавстві, відповідно до норм ЄС.  Чи вистачає нам нині законів чи хоча б розроблених законопроектів для цього?  

По цій конкретній сфері законопроект є, він вже навіть погоджений з центральним органами виконавчої влади, пройшли громадські обговорення, і зараз ми в консультаціях з ЄС (бо сфера дуже технічна, складна, у світі, навіть у самому ЄС є різні концепції чи обсяг регулювання ГМО) доопрацьовуємо його. Це вже експертна робота, коли процес завершиться, будемо виносити його на розгляд уряду і парламенту.

Серед цих восьми тематичних сфер, чи є такі, в яких у нас необхідні нормативно-правові акти взагалі ще не розроблені?

Щоб взагалі нічого не було розроблено – такого немає. Проте, почнімо зі зворотнього – де у нас вже все розроблено, ми рухаємося з випередженням.  Я вже назвав горизонтальну сферу. Крім ОВД і СЕО, в цьому розділі є доступ до екологічної інформації. У нас теж високий ступінь відповідності нашого законодавства. Вже з прийняттям закону про СЕО ми зараз аналізуємо, чи потрібні якісь додаткові речі, розвиваємо ІТ інструменти.

Наступна сфера – управління водними ресурсами – тут теж і закон, і всі підзаконні акти прийнято. Ми вже приступили до практичної реалізації, і готуємо перші плани управління річковими басейнами, реорганізовуємо систему управління. Починаємо укладати двосторонні угоди з нашими сусідами по спільному управлінню річками, наприклад, з Молдовою.

Наступний сектор, який би я відзначив – це зміна клімату. Тут Україна ратифікувала Паризьку угоду, є Концепція кліматичної політики до 2030 року, план заходів, є вже перші два ключові законопроекти, і один з ключових програмних документів, передбачених Паризькою Угодою ‑ Стратегія низьковуглецевого розвитку України, законопроект про систему моніторингу звітності й верифікації викидів парникових газів, який ми вже публічно презентували, і зараз він у процесі погодження. Також законопроект про захист озонового шару і фторовані парникові гази ‑ вже на виході в уряд.

Наскільки я пам’ятаю, система моніторингу звітності й верифікаціївикидів парникових газів мала вже бути створена в цьому році… З чим пов’язана затримка?

Розумієте, система моніторингу є частиною системи торгівлі квотами на викиди. Це перший крок, щоб оцінити, чи є у нас ринок для торгівлі викидами, щоб мати перевірені дані про цей ринок, про кількість викидів, щоб розуміти, як саме організувати цю систему торгівлі. Бо прикладів систем торгівлі квотами у світі чимало, серед них є багато негативних, в тому числі, в ЄС.

Проаналізувавши весь цей досвід, проконсультувавшись з ЄС, ми переглянули графіки й логіку впровадження, узгодили дорожню карту, і ця дорожня карта є в публічному доступі. Будемо створювати систему моніторингу звітності й верифікації, а далі, на основі отриманих даних, робити дизайн системи торгівлі та розглядати інші ринкові інструменти скорочення викидів.

Коли гіпотетично система моніторингу запрацює?

Зараз законопроект на розгляді центральних органів виконавчої влади, далі уряд, парламент. Орієнтовно півроку на прийняття підзаконних актів, півроку – бізнесу на розробку планів моніторингу своїх викидів. Тобто в цьому році малоймовірно. Цей рік працюємо на законодавчим та підзаконним забезпеченням, залученням усіх, кого торкнеться нове законодавство, щоб вони були готові.

Кузьо розповів про систему торгівлі квотами на викиди / фото УНІАН

А поясніть суть торгівлі квотами на викиди. Навіщо ця система нам потрібна?

Коли говорять про систему торгівлі квотами на викиди, багато хто фокусується на слові «торгівля». Але, насамперед, ключове значення цього інструменту – скорочення викидів парникових газів. Є різні способи. Можна податок зробити, а можна створити додаткові стимули для бізнесу досягати цього скорочення. Він досяг скорочення, і от ту квоту, яку мав, може продати тому, хто менш успішно модернізувався.

Зараз кліматична політика - це світовий тренд. Тому ці заходи - це наш внесок у світові зусилля боротьби зі зміною клімату, але оскільки процес пов'язаний з новими технологіями, тому це шанс для українського бізнесу модернізуватися. Будуть відповідні програми, в країнах, наприклад, центрально-східної Європи дуже багато кліматичних коштів, які можна залучати на такі проекти модернізації. Їх буде ще більше. Але ключова річ – цілі країни і наявність відповідного регулювання.

З початку року в Україні діє Національний план скорочення викидів в атмосферу. Чи є вже якісь помітні успіхи?

Цей план є перехідним інструментом. У нас, в України, в Енергетичному Співтоваристві було передбачено строк для скорочення викидів для великих спалювальних установ в енергетичному секторі. Цей строк вже давно пройшов, Україна порушила все, що можна було порушити (за цю директиву в цілому відповідає Міненерговугілля, хоча ми, звичайно, теж долучені в екологічній частині).

Відповідно, були перемовини з Енергетичним Співтовариством і домовилися, оскільки дуже важко одразу всім підприємствам модернізуватися і скоротити викиди, зробити ось такий перехідний період.

Цей план містить графіки для всіх установок по скороченню викидів в енергетичному секторі. Поки що важко оцінити, бо він діє недовго (загалом, його передбачено до 2033 року).

Втім, важливо те, що під цей план ми розробили нові критерії видачі дозволів з новими вимогами. Вже на їх базі Мінприроди зараз видає дозволи, і це також один з основних регулюючих інструментів для спішного виконання плану.

Мінприроди вже встигли звинуватити в корупції, бо комусь видаєте дозволи, а комусь – ні?

Мені важко сказати, бо я не займаюсь безпосередньо видачею дозволів. Проте знаю, що бувають випадки, коли бізнес не дотримується графіку скорочення, передбаченого старим дозволом, а просто хоче отримати новий. Тому, можливо, треба розглядати кожен випадок окремо.

Проте правильніше системне і прозоре рішення – як План скорочення викидів, що містить графік скорочення викидів для кожної установки. І цей графік має бути дотриманий.

На думку Кузьо однією з найскладніших сфер в єкологічному законодавстві України є промислове забруднення / фото УНІАН

Ви так і не назвали, в якій з восьми сфер, наше екологічне законодавство особливо ще не дотягує до норм європейського.

Однією з найскладніших сфер є промислове забруднення, впровадження інтегрованого дозволу. Останні два роки ми дуже багато працюємо з міжнародними експертами, щоб підготуватися до його впровадження. Зараз всі дозволи видаються окремо на викиди повітря, скиди у воду, на відходи, на всі інші можливі елементи. А тут для великих підприємств буде вводитися один інтегрований дозвіл, суть якого – оцінити кумулятивний вплив конкретного виробництва, діяльності на стан довкілля.

Складність в тому, що це нова система дозволів на викиди, скиди, відходи, нові граничні показники можливого забруднення для підприємств. Дуже комплексна річ, яку ускладнювало ще й те, що у нас не було ось цього закону про ОВД – оцінки впливу на довкілля. Коли в тебе є оцінка впливу на довкілля конкретного об’єкта, вже зрозуміліше, як видавати дозвіл, як оцінювати його вплив на довкілля.

Проте найбільшим викликом є сама інституційна і дозвільна система, оскільки, наприклад, в ЄС система інтегрованого дозволу містить навіть елемент переговорів  між органом влади й суб’єктом з приводу того, що саме та коли він скорочує. А в Україні поки що відповіді на питання, як це врегулювати, мінімізувавши корупційні ризики, до кінця немає. Думаю, що найближчим часом ми презентуємо дорожню карту, як все-таки в Україні впровадити цей інтегрований досвід.

Не новина, що українські промислові об’єкти серйозно порушують екологічні норми. Умовно, скидають відходи в річку, плюючи на довкілля… Існує думка, що так відбувається через мізерний податок за забруднення середовища. Чи слід його збільшувати? І чи сприятиме це збільшенню відповідальності?

Роль екологічного податку не просто щось оподаткувати, щоб отримати кошти в бюджет. Він називається податком, але його значення в тому, щоб за ці кошти можна було компенсувати шкоду, завдану довкіллю. Звичайно, чинна ставка податку, на жаль, не стимулює підприємства модернізуватися. Плюс, є різниця між сплатою податку і відповідальністю за шкоду, коли підприємства порушують якісь норми. Штраф – це інша річ, але є проблема з контролем. Був довгий час мораторій на контроль, питання щодо методології обрахунку штрафів.

Ми працюємо над тим, щоб комплексно переглянути ці питання. Визначитися з тим, яке має бути значення, ставка податку, за які види діяльності він має бути, яка база оподаткування, на які заходи і через які інструменти далі має розподілятися (на наш погляд, це мають бути екологічні програми). Всі види діяльності впливають на довкілля, тому треба відповідно на це реагувати.

Чи є у вас антирейтинг підприємств, злісних порушників?

Минулого року робили топ-сто забруднювачів.

І цього року теж готуємо.

Думаєте, ті самі залишаться?

Побачимо. Ми просто ще трошки додатково попрацювали над методологією.

Згідно з Планом заходів з виконання Угоди про асоціацію, до 31 грудня 2018 року Мінприроди та деякі інші установи (Мінагрополітики, Держлісагентство та ін.) мають запровадити певні заходи для охорони видів диких птахів, що мігрують. З огляду на вже пророблену роботу та плани, чи встигнете до кінця року?

В Угоді про асоціацію йдеться про дві директиви, Пташину (стосується птахів і не тільки тих, що мігрують) і Оселищну (види флори та фауни, де вони живуть, і які теж треба охороняти). Законопроект, який впроваджує ці дві директиви, у нас вже розроблено. І зараз йде експертна та публічна дискусія конкретно по тексту. Плануємо, що до моменту, про який ви сказали, згідно з Планом, цей законопроект буде представлено в парламенті.

І власне, це дуже цікавий юридично документ, який буде поєднувати не тільки виконання Пташиної та Оселищної директив, а також впровадження Бернської конвенції про охорону флори та фауни, учасником якої також є Україна, але у нас досі відсутній механізм її реалізації. Тобто в рамках конвенції ми визначаємо об’єкти, цінні для Європи, але немає механізму їх захисту. Цей законопроект передбачить чіткі механізми, як це буде відбуватися.

І хотів окремо наголосити на важливості цього законопроекту – це гнучкий європейський інструмент, що дозволить зберегти багатство Української природи, дбати про екосистеми.

Також згідно з Планом, Мінприроди має визначитися з перспективними місцями в межах розширення території  природно-заповідного фонду. За вашими спостереженнями, чи багато нових природно-заповідних територій нам загалом потрібно?

Насправді це чітко визначено, зокрема, в проекті стратегії екологічної політики, про яку я говорив на початку. Є ціль – 16% території країни мають бути територією природно-заповідного фонду.

Яким чином будете визначати цю територію? Читала, що з цим можуть бути проблеми, зокрема, соціальні конфлікти з власниками землі. 

Тут багато елементів мають спрацювати. Це справді має бути цінна, з точки зору природи, територія. Звичайно, є проблеми з громадами та іншими органами влади, по узгодженню територій для парків чи заповідників. Але, крім діалогу і постійного пошуку інструментів, як це робити – іншого варіанту немає. Звичайно, є досить складна бюрократична процедура. Але за минулий рік у нас є прогрес – є указ президента по парках, процес рухається, звичайно повільніше, ніж хотілось би і мало б бути. Але до цієї цілі в 16% треба йти.

Як думаєте, скільки часу це займе?

Стратегія ставить завдання до 2030 року. І, думаю, якщо працювати, вести нормальну та активну суспільну дискусію, за активної підтримки суспільства, громадян – це цілком реально.

За вашими спостереженнями, чи існує потреба ефективнішого залучення органів регіональної влади та громадськості до імплементації Угоди про асоціацію у сфері довкілля?

Однозначно так. І тут йдеться як про виконавчу владу в регіонах, тобто обласні адміністрації, так і про органи місцевого самоврядування, обласні ради, їх виконавчі органи, громади загалом. Напрямів співпраці дуже багато. Я вже згадував закон про ОВД і про СЕО, які на місцевому рівні виконують саме обласні адміністрації (вони будуть оцінювати вплив конкретних об’єктів чи пізніше програм). Тут треба працювати разом над виробленням спільної практики застосування цього закону. Щоб не було такого, що в одній області трактують так, а в іншій – по-іншому.

Так само для громад і міст важливо співпрацювати, щоб формувати добрі природоохоронні плани – враховувати охорону довкілля в планах свого розвитку загалом. Адже зараз йде процес децентралізації, вони отримують нові повноваження, нове фінансове забезпечення, більше коштів і більше відповідальності.

Відповідно до аналітики центру «Суспільство і довкілля», процес імплементації Угоди про асоціацію на місцях зустрічається з низкою проблем. Зокрема, центральні органи виконавчої влади не залучають обласні державні адміністрації до розробки законодавства, не вистачає спроможностей, фінансових та людських ресурсів. Чи згодні ви з цим? І що маємо робити?

Половину цих характеристик можна застосувати до всього. Це об’єктивна правда. З приводу залучення… Інколи погано залучають, інколи погано залучаються. Тут вулиця з двостороннім рухом. Звичайно, треба вчитися ефективніше спільно працювати, щоб механізм міжінституційної взаємодії працював по суті, а не формально. Це стосується взаємодії між всіма органами влади, між ними і зацікавленими сторонами. Проте, без успішних проектів якісна взаємодія ніколи не виробиться. Потрібні історії успіху, як підґрунтя для успішних інституцій.

Читала, що в екологічній сфері багато встановлених Угодою кінцевих термінів імплементації директив та регламентів порушено. Якщо це так, то що перешкоджає належній імплементації?

Є багато нюансів. Якщо дивитися формально по окремих додатках до Угоди, то може скластися таке враження. Але якщо дивитися на реальний прогрес, і на те, як всі ці питання узгоджені зі стороною ЄС, то по кожній сфері у нас є результат. Ми рухаємося так, як робить і ЄС, коли виробляє свою політику - концепція, стратегія, проект закону. Ми говоримо однією мовою, розвиваємо подібний підхід до планування, узгоджуємо всі строки. Більше того, основний принцип законодавства ЄС – це відповідний результат регулювання чи політики, а не просто перенесення законодавства. Тому, якщо так формально підходити до виконання Угоди – уже в середньостроковій перспективі, ми отримаємо дискредитацію і Угоди, і європейської інтеграції.

Тому, станом на зараз, претензій з приводу порушення строків від сторони ЄС до сфери охорони довкілля немає. Ба більше, вони відзначають прогрес і є спільна робота. Я назвав, як мінімум, чотири сфери, в яких прогрес відчутний. До речі, Посол ЄС у одній недавній публікації відзначав охорону довкілля, як одну зі сфер, де є відчутний прогрес в реалізації реформ, передбачених Угодою про асоціацію.

На початку розмови ви сказали, що у нас багато років не було комплексної екологічної політики. Виглядає так, що Угода про асоціацію стала для України, вибачте, «чарівним копняком». Чому раніше нічого глобального та комплексного щодо охорони довкілля не робили?

Знаєте, з одного боку важливо розуміти, чому щось не спрацьовувало в минулому, щоб, не дай Боже, не повторити якісь речі. Не хочеться давати якісь спрощені пояснення... Інколи, можливо, не вистачало розуміння, політичної волі, інколи – цілі були не ті. Звісно, якісь елементи непогано були напрацьовані, це ж не зовсім з нуля зараз все відбувається. Але те, що сфера останні роки була в кінці всіх пріоритетів – це правда. Зараз, звичайно, ситуація покращилася, хоча і не настільки, як ми б хотіли. Роботи ще багато. Тому, чесно кажучи, більше хочеться фокусуватися на тому, як ми це зробимо.

Поділіться вашими особистими враженнями, як формувати національну культуру поваги та відповідального ставлення до природи?

Впевнено й поступово. Колись з Міністром ми мали зустріч з, на жаль, покійним Любомиром Гузаром, де ми теж говорили про довкілля, зокрема, як розвивати усвідомлення важливості охорони довкілля. Це те, що нас оточує, воно впливає на здоров’я, це частина етики людини – дбайливо ставитися до того, що є довкола. Відповідь Любомира Гузара була наступна: в основі всього лежить просто любов до природи. Треба допомогти людям в собі цю любов до природи відшукати, і вона допоможе набагато легше багато речей зробити.

Кузьо наголошує, що теза про те, що екологія шкодить економічному розвитку - абсолютний нонсенс/ фото УНІАН

А як щодо формування державної політики, білбордів, соціальної реклами… Чи потрібно це все?

Звичайно, це все інструменти. Але якщо у людей немає розуміння та відчуття природи як власної цінності, – скільки не переконуй, скільки не говори, воно буде йти дуже важко. Природа має бути для людини цінністю, як такою. Як цінність самовираження, цінність прав людини тощо.

Чи ось, наприклад, є дискусія, мовляв, екологія шкодить економічному розвитку, але це ж абсолютний нонсенс. Є багато прикладів та аналітики, які показують, що підприємствам можна зростати в дружній до довкілля спосіб, дбаючи про майбутні покоління. Є така концепція «зеленого зростання» чи «зеленої економіки», її по-різному називають. Про це також треба розповідати та навчати. Так, це важко, бо потрібно змінюватись і рефлексувати на цю тему.

Анонсуйте наступний крок Міністерства в межах виконання Угоди. Що саме плануєте зробити найближчим часом?  

Дуже просто. Закон України про екологічну стратегію до 2030 року – раз. Закон України про систему електронної звітності та верифікації викидів парникових газів – два. Про захист озонового шару – три. Пакет законопроектів по відходах, закон про Смарагдову мережу (території природоохоронного значення, – УНІАН), і нова велика система моніторингу водних ресурсів. Це те, що вже в процесі затвердження. Ми все розробляємо з міжнародними партнерами, громадськістю. І, мені здається, нам вдалося виробити культуру хорошої взаємодії між міжнародними та українськими експертами – одні без інших не працюють, і це добре. 

Ірина Шевченко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter