Природоохоронні зони: як зберегти екологічний баланс

На початку жовтня вся Європа відзначала день охорони місць існування дикої природи. В Україні ж ситуація з природоохоронними зонами, на жаль, дуже сумна.

На заповідних територіях відбувається неконтрольована вирубка лісів, захаращення сміттям та повсякчас розповсюджене браконьєрство.

Ще у 1979 році у Берні європейські країни підписали Конвенцію про охорону дикої флори, фауни і природних середовищ існування. Україна ж доєдналась до угоди вже 1996 році, чим пообіцяла вводити всі необхідні заходи, задля збереження флори і фауни, а також приділяти особливу увагу видам, яким загрожує зникнення. Але, як показує досвід, легше сказати, ніж зробити. За законом України «Про природно-заповідний фонд», до територій такого призначення належать: природні і біосферні заповідники, національні природні і регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи і заповідні урочища, а також, штучно створені дендропарки, ботанічні сади і зоопарки.

Всього в Україні їх налічується більше 8 тисяч. Однак, за словами еколога, члена благодійної організації «Екологія. Право. Людина.» Олексія Василюка, фінансування отримує лише мала частина: «У нас 8156 об’єктів природо-заповідного фонду. З них 19 заповідників, 42 національних парка і 4 біосферні заповідники, а також ботанічні сади, зоопарки та деякі дендропарки мають фінансування та адміністрації. Решта ж природо-заповідного фонду - не має. Реальність така: працівники національного парку, в тому числі, наукові співробітники, отримують меншу зарплатню, ніж отримує двірник».

Але, навіть з мінімальним фінансуванням, завдяки відданим своїй справі спеціалістам і небайдужим активістам, заповідні території втримуються на плаву і намагаються зберігати екологічний баланс. «Сама ідея створення заповідників та природних парків покликана зберігати і всіляко примножувати все біорізноманіття на цих територіях. І, так чи інакше, навіть незважаючи на мізерне фінансування, зелені зони свою основну функцію виконують. Часто, всупереч всім обставинам. Завдяки ентузіазму фахівців і допомозі небайдужих волонтерів», - коментує ситуацію співголова Асоціації зелених України, еколог Ярослав Задесенець.

Людський чинник

За словами експертів, можна окреслити 2 типи людей, що працюють в українському природо-заповідному секторі. Перші, можна назвати їх корупціонерами, заробляють на землях, які покликані були охороняти, нищать природу і біорізноманіття, і отримують за це солідні гроші неправомірним шляхом. На думку Задесенця, такі співробітники – люті вороги заповідних зон та екології взагалі: «Як це не сумно, в не на користь спільній справі працюють як чиновники Мінекології України, так і можновладці, політики різного штибу і навіть деякі директори самих заповідників. Останні встановлюють в заповідниках свої власні порядки, порушуючи Закон «Про природно-заповідний фонд України», чим завдають природі величезні екологічні збитки. Серед таких порушень - незаконні вирубки під виглядом санітарних чисток лісових насаджень, полювання для різного роду «блатних» під виглядом «селекційних» відстрілів, тощо».

Фотоілюстрація / wikipedia.org/Alltre

Такі екологічні корупціонери не тільки беруть хабарі і продають цінні ресурси, а і на саму посаду приходять без відкритого конкурсу, чим унеможливлюють доступ нових кадрів до посад, розповідають екологи. «Головна проблема - корупційна складова в підборі директорів. Вони повинні вибиратися на відкритій конкурсній основі. Але це, за останнє десятиліття, як правило, не відбувається», - наголошує еколог Іван Русєв.

Другий тип природоохоронців – це люди, які працюють сумлінно і важко, заробляючи при цьому прожитковий мінімум, витрачаючи майже весь час і сили на підтримання і доведення до ладу наданої їм природо-заповідної території. І саме такий тип людей і є запорукою виживання і подальшого функціонування українських природо-заповідних територій. Завдяки їм, навіть при мінімальному фінансуванні, вдається забезпечити екологічний баланс.

Типова історія знищення заповідної зони

Ситуація, що склалась на Миколаївщині в Національному парку «Кінбурнська коса», є яскравим прикладом, коли керівництво, у гонитві за легким заробітком, впадає у крайнощі. Аби зберегти біорізноманіття регіону, косі було надано статус парку ще у 2009 році. Однак сьогодні цією природозахисною ініціативою просто нехтують. Місцеві активісти ГО «Центр антикорупційних розслідувань» опублікували на своєму сайті матеріал, демонструючи, в якому стані перебуває природо-заповідна територія зараз. Шокуючі фото звалищ, що займають майже 4 гектари, як виявилось, не є основною проблемою парку. Головним залишається питання браконьєрства на косі, котре і за останній рік не лише не зменшилось, а, навпаки, набрало обертів.

Фотоілюстрація / Фото УНІАН

За даними активіста «Центру антикорупційних досліджень» Дениса Барашковського, минулого року кількість браконьєрських бригад збільшилась від тридцяти до майже сотні, а це, приблизно, 200-300 людей. Приїжджають з Миколаєва, Херсону, Очакова, але найбільше браконьєрів – серед місцевого населення. «Схеми налаштовані і добре працюють. Жителі коси - соціально незахищені, виробництва ніякого немає і для них ці 100 браконьєрських бригад є єдиним способом заробітку. Звичайно, є і свідомо мисляче активне населення, але таких людей дуже мало, приблизно 40 осіб. І це при тому, що  все населення трьох сіл Кінбурнської коси складає близько 700 людей. Відповідно, більшість підтримує браконьєрство. Влада не змогла запропонувати альтернативи - ні розвинути туризм, ні створити наметові містечка, ні екологічні центри на косі, щоб цивілізувати територію», - розповів він.

В липні 2015 року Київським еколого-культурним центром було проведено перевірку охоронного режиму національного парку «Кінбурнська коса» і визнано його «одним з найгірших в плані охорони парків, де відбуваються масові порушення охоронного режиму, що проявляються, насамперед, у широкомасштабному браконьєрстві і неконтрольованому туризмі». Матеріали перевірки була надіслані до правоохоронних органів, але ніяких дій за цим не відбулося.

Денис Барашковський виділяє три сили, що відповідальні за таку ситуацію в національному парку: керівництво парку, сільські ради і, як не дивно, лісгосп, у владі якого досі знаходяться всі ліси Кінбурнської коси. «На папері є парк і директор, а вся територія належить лісгоспу», - розповідає він.

Більше того, за його словами, об’єднавшись, ці три сили незаконно продали перлину коси – орхідейні поля: «Ми включились у справу 2 роки тому і  домоглися відкриття  кримінальних справ на людей, які це допустили.  Але від цього легше не стало».

За словами активіста «Центру антрикорупційних розслідувань», наразі керівництвом Кінбурнської коси до Міністерства екології надіслано проект зонування парку, який має, нарешті, окреслити і поділити територію на рекреаційну і господарську. Однак, за новим планом, 88% всієї території коси має відійти у спільне господарське використання, що дозволить будівництво у природо-заповідній зоні нових об’єктів, які можуть потягнути за собою повне зникнення рідкісного біорізноманіття. «Змінивши зонування, можна буде легалізувати будь-який бізнес на косі. Зараз там три-п'ять кафе, 12 баз відпочинку і це вже величезне людське навантаження. Коса не витримує збільшення потоку людей», - наголошує експерт.

Втім, на його думку, ситуацію реально змінити, змінивши керівництво на більш зацікавлене у покращенні екологічного стану регіону. Крім того, Денис Барашковський вбачає можливість зміни ситуації у створенні нових робочих місць в паку і об’єднання всіх можливих сил проти корумпованої системи: «Є багато нюансів у виправленні цього складного становища. В парку  працює 76 осіб, і більшість з них на косу не їздить, працює з офісу в Очакові. Але ж насправді і керівництво парку має працювати на косі. Більше того, оптимізація може призвести до того, що з’являться до 30 робочих місць, на які могли би піти місцеві жителі. І була би альтернатива браконьєрству… Потрібно посадити всіх власників незаконних мінімотелів і готелів за круглий стіл з обласної владою і запропонувати якось разом оптимізувати  життєдіяльність на косі».

Виправити становище

Таким чином, ситуація з національними парками в Україні лишається складною. А на території анексованого Криму і окупованого сходу країни може бути і зовсім катастрофічною. Так, тільки на території Криму знаходять 6 природних заповідників, серед яких, Кримський, котрий має площу майже 50 га. На півострові створено 33 державних заказника, на частку яких припадає 50% заповідної території Криму. У їх числі - 17 заказників, що мають загальнодержавне значення. «Непоправної шкоди заповідникам і паркам вже завдано, - зазначає Ярослав Задесенець. - Тільки на Кримському півострові Україна позбулася шести заповідників, іще два заповідники зараз знаходяться в безпосередній зоні бойових дій на Донбасі. Природно, що ситуація на цих природоохоронних територіях в даний момент взагалі ніяк не регламентується і не контролюється».

Вирішенням деяких проблем природо-заповідного фонду може стати створення Державного агентства заповідної справи, яке би змогло, за рахунок більшої кількості кадрів, слідкувати і контролювати дії українських природо-охоронних територій. Але не слід забувати, що, порівняно з закордонним досвідом, в Україні залишається актуальною тема створення нових заповідних зон.

REUTERS

Так, наприклад в Польщі, до природо-заповідного фонду належить близько 30% всієї території. Член огранізації «Екологія. Право. Людина.» Олексій Василюк говорить, що причиною такої малої кількості нових заповідних зон в Україні є протистояння між «лісовиками і природоохоронцями»: «В нас є багато природних територій, що потребують, аби їх оголосили об’єктами природоохоронного фонду. Не обов’язково їх мають назвати заповідниками. Можна, наприклад, надати статус національного парку, або ж, пам’ятки природи. Такі території в користувача не вилучаються, але ні під що інше їх не можна передавати. Тому є багато варіантів. Але, наприклад, Агентство лісових ресурсів  проти. У нас 60% всіх видів тварин є в лісах, більшість природи яка є в Україні -  в лісах. А тут так складається, що лісова галузь не хоче погоджуватись на створення охоронних зон…»

Втім, надія, що все вирішиться, є. За словами Олексія Василюка, цьому може посприяти той факт, що у серпні минулого року було випущеного документ «Проект регіонального розвитку країни». «В ньому є норми, стільки в Україні має бути природо-заповідного фонду. І, аби виповнити цей проект, необхідно створити десь за 2 роки вдвічі більше заповідників. Ми маємо досягти 21% природозахисних територій. Для цього треба половину того, що є лісами оголосити природоохоронним фондом. Звісно, так навряд чи станеться. Але було би дуже добре, щоб це якимось чином, хоча б трохи втілилось», - говорить він.

Якщо Україні все ж вдасться створити і привести до ладу заповідні території, то скоріш за все, це зробить їх більш привабливими для інвестицій, у тому числі, іноземних. Таким чином може бути вирішено проблему поганого фінансування. Бо, наразі, всесвітні екологічні організації не дуже поспішають вкладати гроші в українські екологічні проекти, тому що не впевнені, чи дійсно ці кошти будуть використані на користь природо-заповідних територій.

Крім того, екологи наполягають: для збереження природо-заповідного фонду важлива серйозна екологічна політика держави, країні потрібно підійти до вирішення проблем комплексно, дбаючи про природу на всіх можливих рівнях – від законодавчого до освітнього. «Ми в нашій Асоціації найважливішим чинником у питаннях збереження природи і чистоти довкілля вважаємо також підвищення екологічної свідомості населення країни. На нашу думку, роботу над поліпшенням природних зон, в першу чергу, слід починати з впровадження системи природоохоронних заходів у тих регіонах, де сьогодні екологічна ситуація найбільш напружена і які мають найбільше соціально-економічне значення для нашої держави», - розповідає Ярослав Задесенець.

Таку думку поділяє і еколог Іван Русєв: «Групам екологічної освіти об'єктів ПЗФ необхідно дуже тісно працювати з місцевими громадами, щоб підвищувати імідж заповідних територій. Шукати партнерів серед аналогічних об'єктів ПЗФ на заході і вивчати передовий досвід по збереженню заповідних територій».

А установам, що складають природно-заповідний фонд України, слід нарешті, відступити від старого принципу: «Моя хата скраю» і почати взаємодіяти між собою.

Мар’яна Болобан

УНІАН в Google News